Мій світ

Je t’aime, je t’aime
Comme un fou comme un soldat
Comme une star de cinéma
Je t’aime, je t’aime
Comme un loup comme un roi
Comme un homme que je ne suis pas
Tu vois, je t’aime comme ça

Новая жизнь, разбежалась весенним ручьем,
Новая жизнь, разлилась по ларькам, по вокзалам. 
Новая жизнь, посидим, помолчим не о чем, 
Новая жизнь, никогда не дается даром.(с)Юрий Шевчук

Пpекpасная любовь, там ждут тебя живые,
Позволь себя увидеть тем, кого ведут на смеpть
Там по уши в гpязи, но все-же не слепые, 
Дай pазуму свободы, дай чувствам не истлеть (с)Юрий Шевчук


Путин едет по стране

На серебрянном коне,

Путин все людЯм поможе -

Дай ему здоровья, Боже!

Всех бандитов перебьет,

Работягам он нальет.

Путин едет по стране,

а мы по-прежнему...(с)Юрий Шевчук

Играй как можешь, сыграй,
Закрой глаза и вернись
Hе пропади, но растай,
Да колее поклонись.
Мое окно отогрей,
Пусти по полю весной,
Hе доживи, но созрей,
И будешь вечно со мной (с)Юрий Шевчук


Свеча догорела, упало кадило,

Земля, застонав, превращалась в могилу.

Я бросилась в небо за легкой синицей.

Теперь я на воле, я - белая птица.

Взлетев на прощанье, смеясь над родными,

Смеялась я, горя их не понимая.

Мы встретимся вскоре, но будем иными,

Есть вечная воля, зовет меня стая.(с)Юрий Шевчук 

Мама, разбуди черным вечером

Мама, чтоб я ночь не проспал

Мама, я уйду, как намечено,

Мама, мама, мама как я устал

Свобоооооооооооооода... (с)Юрий Шевчук

люблю Альмадовара...

Сьогодні снився такий дивний сон. По місту скрізь вибухали машини. Потім не просто вибухали, а з неба з гелікоптерів скидувались інші машини на ті, що на землі і все це вибухало. Потім хтось почав оголошувати, що це винищення іномарок, бо вони заважаються розвивати вітчизняні машини і їх треба позбутись. От так йшла додому обходячі вибухаючі машини. Жах.

п.с. а ще останній робочий та чекальний день
п.п.с. а ще маю квитки на потяг до Львова, куди їдемо на травневі свята, звідти до Тернополя, а потім додому

"И ты счастлив. Только потому что тебя ждет она. Она, которая тебе нужно чтобы ждала.
Есть еще те, которые тебя ждут. Но эти пусть себе ждут и ну их"
(Евгений Гришковец)

Дійсно так мало треба. Просто знати, що така людина є. І навіть не так важко чекати, бо прочекавши 24 роки якихось 14-15 днів то дрібниці...
Водночас і не дрібниці. І так довго. Особливо коли не розумієш чому ТАК чи то не хочеш, щоб було ТАК.

Бо ТАК не має бути. Але є...

9 годин різниці. 10 днів і скількись там годин чекання. Сумна якась математика...

після тривалого (вимушеного) періоду знову відвідую заняття. задоволена як ніколи. новий розклад, нове місце. але ті ж чудові Юля та Пауель від яких я ніколи ще не йшла без заряду позитиву))

Київ...мій рідний, чудовий Київ. Що з ним зараз твориться?
Ніколи його таким не бачила.

За своє життя я встигла побачити що таке великі черги. Таких я не бачила вже років 20. То було давно. То було в Москві. Черга за чимось. Стояли ми довго...дуже довго. Зараз таких черг повно. Вони здебільшого пов’язані з транспортом та магазинами а ля супермаркет.

В магазин ідеш лише з необхідності. Бо як уявляєш через що тре буде пройти, вже нічого не хочеться. Бо простоявши годину в черзі лише через бажання купити йогурт та новий шампунь, ще тиждень будеш уникати магазинів.

Метро. З динства дуже люблю метро. Зручність, швидкість...запах метро люблю. Але як не намагалась не можу згадати коли в нашому метро (а конкретно на моїй станції - Либідській) о 10 і навіть об 11 була черга до ескалатора (ще рік тому це тривало лише з 7 до 8.30), а о 22 на станцію прибували забиті потяги (років два тому точно повертавшись в такий час у вагоні максимум 8-10 людей). Сьогодні при вході в метро побачила стіну з людей в рядів 15. Навіть моторошно стало. З вагону мене істерично випхала тітонька якась...хоча я все одно виходила, просто переді мною ще кілька людей. Це ж треба так нервуватись.
Маршрутки. 10-ти метрова черга у вихідний день о 13-14!!!

А люди. Тебе затопчуть за місце в маршрутці...та що там місце...просто стоятимеш на щляху, який воно собі уявило своїм і вважай нових 5 синців на всіх частинах тіла твої. І не подивляться хто ти. Ти впадеш, а тебе ще винною зроблять.

Це лише частинка змін. Далі просто вже сил немає описувати.
Я не впізнаю своє місто. Лише іноді блукаючи майже нічними вуличками чи парками, я його відчуваю. А вдень воно ховається...зникає під сміттям, смородом, злістю та метушінням.

Місто просто наче шкарпетка, в яку пхають багато інших шкарпеток. Вона
поки що розтягується і тому вони влазять. Їм там тісно, душно,
незручно, але вони лізуть і лізуть...
Шкарпетка вже тріскається, проте тримається.

Мені стає страшно і образливо. Ми втрачаємо Київ...

в Києві новий спосіб пограбувань. його здійснює невеличка група громадян Грузії. Приїжджають в місто на добу, швиденько обносять квартиру і змотуються.
один випадок в під’їзді. інший бактьки подруги. оце тільки вислухала всі подробиці і аж моторошно.
тато її стояв під дверима і 40!!!!хвилин чекав приїзду міліції і споглядав як його квартиру намагаються пограбувати. грабіжники більше години намагались виламати двері. двері на славу зроблені і замочок нєхілий. це і врятувало. а власне нічого зробити він не міг. тим більше в квартирі мала дитинка, тому і ризикувати одному проти трьох не можна було. чекав міліцію. далі все довго і напружено, але вже не суттєво. головне, що їх навіть посадити не зможуть, бо так вони і не проникли в квартиру. а за якимось там законом їх можуть ув’язнити за умови нанесення збитку у 16000 чи щось таке.
жах!
мене аж передьорнуло, а подруга взагалі налякана. про батьків та сестру (маму тієї дитини) взагалі мовчу.

За своє доволі довге життя вже навчилась протистояти усьому. Проте залишаюсь дуже вразливою. А іноді взагалі достатньо одного погляду чи слова, щоб мене "вбити"
Звикла досягати чогось сама і розраховувати на себе і свої сили та нікому не показувати слабкість. А тут щось підводять сили.
Мабуть втомилась. І розумію, що не варто все так близько до серця брати, але ж воно (серце) не слухається. Очі теж не слухаються.
Намагаюсь взяти себе в руки, а не виходить.
Треба випросити пару днів відпустки...хоча шансів мало - все начальство та кілька співробітників вже здається лютий розписали по днях...

Давно не писала все руки не доходили, та і бажання особливо не було. От вирішила описати все, що за цей рік (хі хі хі) сталося цікавого.
1. Святкування Нового року та Різдва - неймовірний та незабутній тиждень.
2. Вперше походила по замерзшому озеру. Раніше в озерах тільки купатись доводилось ))
3. Виявляється в Києві іноді таки холодно взимку.  Я на жаль цього не передбачила коли їхала з дому на кілька днів не взявши з собою одягу теплого.
4. День народження. Хоча дуже не хотіла святкувати ,але довелось, ще й не один день. Але аж ніяк не шкодую. Бо то мабуть найкращий був.
Співробітники мої божевільні взагалі. Цілу виставу приготували. Такого ще ніколи не бачила))
5. Побачила старих друзів (які тепер не часті гості в Україні) та отримала запрошення у гості від однокласниці (чи не єдиної з якою хоч якось спілкуюсь). В неї маленький...все ніяк не виберусь зустрітись та подивитись на малятко :)
6. Сьогодні дізналась, що вже давно займаюсь абсолютно непристойними речами у публічних місцях - вигнали з одного ресторану домашньої кухні (чи як там його ще назвати) за те, що цілувалась з коханим :) Пані, яка на нас накричала, по-перше налякала нас та людей, які поряд сиділи, по-друге божилася, що ми цим людям апетит псуємо своєю непристойною поведінкою і попросила насз цього культурного закладу)))
7. Довго сперечалась на предмет факту існування книжок. Мене запевняють, що за 50 років ними ніхто не користуватиметься і вони вимруть. А я вперта і не вірю. Залишається лише дочекатися поки минуть 50 років і побачити на власні очі. Ну шанси мої примножує по-перше віра в любов до книжок багатьох людей, по-друге той факт, що я просто не вірю, а не на щось поспорила (бо цій людині я практично завжди програю в суперечках))).

Настоящий мужчина должен отличать Гоголя от Гегеля, Гегеля от Бебеля, Бебеля от Бабеля, Бабеля от кабеля, кабель от кобеля, кобеля от суки, а суку от порядочной женщины!

хі...моя вулиця є виявляєтсья в Києві...
http://wek.kiev.ua/uk/Зимова_вулиця

два тижні тому...отож про щось задумалась...

дуже гарний день. але надто травматичний якийсь))
вдень зі співробітниками катались на картингах...ні ні...я не перевернулась, нікого не збила, навть мене не збили. просто руки болять від того керма тугуватого)))

(думала кататимусь гірше..значно гірше...навіть побоювалась, що одразу впрусь в найближчий бортик і так простою весь відведений для катання час))) ну або на гірку не заїду))) - а нє...все навіть дуже непогано. результат в мене не останній і навіть не передостанній)))

ввечері у друзів. допомагаючи подрузі готувати вечерю разів 5 грюкнулась рукою..ногою...ну і врешті головою об стіл, коли щось з підлоги піднімала)))

і на дисерт гепнулась на вулиці. слизько там. дуже слизько. тепер вся права сторона певно буде у синцях)))

отаке я калічко)))